Експерт Аналітичної групи «Левіафан» Микола Мельник у перші дні війни добровольцем пішов на фронт. Зараз старший лейтенант ЗСУ перебуває в шпиталі після тяжкого поранення. Але він активно веде сторінки в соціальних мережах, допомагає побратимам, консультує з питань політичних процесів сьогодення. Ми зв’язалися з Миколою та поспілкувалися про самі болючі питання, які хвилюють зараз військових. 

Розкажіть трошки про себе. Чим займались, який досвід маєте, чим займаєтесь сьогодні?

З 2014 року я активний учасник Революції Гідності, волонтер, був добровольцем ДУК «Правий Сектор». Брав участь в обороні Авдіївки з 2017 по 2020 роки. У мирні часи я займався підприємницькою діяльністю, працював в органах місцевого самоврядування і державної влади. Як кажуть - усього потрошку. Доля нашої країни, яка вже майже десять років проходить періоди різноманітної турбулентності, вимагає від нас залучатися у різних ролях та форматах в залежності від ситуації та періоду. Окрім зазначеного, я також є експертом Аналітичної групи «Левіафан».

 

 

З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну я пішов до лав ЗСУ та зараз являюся офіцером. Обіймав різні посади, дійшовши до «командира роти». Наразі перебуваю на лікуванні після тяжкого поранення.

За півтора року війни було дуже багато влучать в цивільну інфраструктуру - від багатоповерхівок до розважальних центрів. Чому, на Вашу думку, це постійно відбувається? Це робиться навмисно чи наратив про «російські високоточні ракети» - лише міф?

На мою думку, удари по цивільній інфраструктурі України є реалізацією стратегії морального тиску, яка має за ціль зниження рівня боєвого духу військових та банального залякування мирних українців. Росіяни живуть міфом про те, що на південному сході України мешкають люди, які нібито з розумінням ставляться до приходу «руського військового чоботу». І чим більше буде жертв та руйнувань на цій території, тим більше, на їх думку, населення буде втомлюватися від війни та від ідеї незалежності української держави.

 

 

Путінська Росія завжди використовувала таку тактику: в Грузії, чеченських кампаніях, Сирії, тощо. Повсюди наносилися удари в тому числі і по цивільній інфраструктурі задля морального тиску. Наша задача в цій ситуації - стиснувши зуби, рухатися до перемоги.

Не вважаєте Ви, що сьогодні в суспільстві сформовано двояке відношення до повітряних тривог: усі звикли, що найчастіше обстріли відбуваються вночі, а, наприклад, зльоти Мігів з «кинджалами» удень – не більше ніж формальність на півгодини-годину. Чи не обернеться це для громадян бідою та чи є сенс у класифікації повітряних тривог в залежності від ступеню загрози?

Якщо сирена працює – вона сповіщає про небезпеку. Кожен сам для себе вирішує, як поводитись. Ти або думаєш, що фартовий, або відкладаєш свої справи та спускаєшся у бомбосховище.

 

 

Я вважаю, що якщо ви знаєте про повітряну тривогу, то держава виконала свою функцію щодо оперативного інформування населення. Далі ви самі несете відповідальність за своє життя та життя близьких. Якщо у нас сформувалася категорія людей, яким повітряні тривоги «приїлися», то вони мають розуміти, що вони будуть більш уразливими, коли ракета рано чи пізно прилетить. Зневажати повідомлення від ППО жодним чином не слід, адже Повітряні Сили ніколи не будуть «тренувати населення» або включати сповіщення просто так. Це дуже важливо розуміти і відноситися з усією відповідальністю. Є сирена – є небезпека.

Багато військових аналітиків та офіційних осіб анонсували входження до Криму до кінця 2023 року. Як Ви вважаєте, чи дозволяє ситуація на півдні робити такі прогнози?

Військові аналітики, будучи персонами медійними та публічними, у більшості своїй орієнтуються на статистику у соціальних мережах, лайки та репости. В нашому суспільстві є попит на певні меседжі. Є речі, які наші люди просто хочуть чути, незалежно від об’єктивної реальності. І якщо ти задовольняєш цей попит – ти популярний. Відео, на яких хтось скаже, що ми не звільнимо Крим до кінця цього року або що будуть великі втрати, або що буде дуже складно не будуть набирати мільйони переглядів серед української аудиторії. Ніхто не любить погані новини. Тому ми зараз маємо цілий асортимент «аристовичей на мінімалках», які розказують, що «2-3 тижні і росіяни рухнуть», що «до кінця року ми звільнимо Крим чи Кубань». У більшості випадків ці експерти не мають жодного відношення до збройних сил та рідко користуються офіційними джерелами інформації, або статистичними даними, постійно посилаючись на чиїсь публікації в соціальних мережах.

 

 

Сьогодні треба вміти тверезо оцінювати потенціали ЗСУ та росіян на тому чи іншому напрямку та не створювати ілюзій. Популярність таких експертів базується на заграванні з українським суспільством, не кажучи йому правду. А правда доволі жорстка - ми поки що програємо війну.

Ми пам’ятаємо як контрнаступ відкладався через несприятливі кліматичні умови, а саме вологий ґрунт та болото. Чи зможуть, на Вашу думку, осінні дощі призупинити просування ЗСУ на різних напрямках?

Причиною проблем з просуванням на різних напрямках можуть стати не стільки кліматичні умови, скільки недостатність тих, хто буде залучений до операцій з контрнаступу. Сьогодні ми маємо втрати живої сили, ми маємо втрати техніки. На превеликий жаль, бригади, які задіяні в боях по всій лінії фронту від Слобожанщини до Півдня потребують проведення доукомплектації та злагодження. Нам необхідно здійснювати постійну ротацію для підтримки боєздатності цих бригад, інакше наш наступальний потенціал буде знівельовано.

 

 

Звісно, в нас є резерви для оборони, які не дадуть окупантам здійснити просування вглиб української території. Але, в розрізі наступальних операцій, цих резервів може не вистачити для здійснення якихось потужних проривів. Тому, я б не чекав змін темпу нашого просування десь до жовтня.

Нещодавно можна було побачити нову тактику росіян із використанням машин задимлення на Кримському мосту. Наскільки такі маневри можуть бути в подальшому ефективними у боротьбі із українськими засобами ураження?

Усе буде залежати від того, якою зброєю буде оснащена українська армія. Якщо ми будемо використовувати новітні високоточні засоби ураження, то навіть 30 машин задимлення не стануть вагомою перешкодою для наших ракет.

 

 

Як військовий експерт, що б Ви назвали «зброєю перемоги»? Можливо якийсь окремий вид техніки, обладнання тощо, що зарекомендувало себе на полі бою краще ніж очікувалося?

У нас є в певна кількість і високоточної зброї, БПЛА, іноземної техніки, тощо. Але головною зброєю перемоги я б назвав український народ.

 

 

Саме українці та їх воля до свободи є основною причиною стратегічної поразки Кремля в цій путінській авантюрі. І саме українцям вирішувати: боротися далі до кінця, чи стати на коліна, як це було 100 років назад. Вважаю, що з нами нічого нового не відбувається у порівнянні з подіями того періоду. А умови, при цьому, умови є більш сприятливими: Польща не має територіальних претензій до нас, а весь цивілізований світ консолідований навколо підтримки України. Вибір стоїть перед нами: або ми переможемо, або дамо слабину, і весь найкращий цвіт нашої нації буде винищений.