Можливість України створити свою ядерну зброю стала приводом для одного зі страхів, який озвучив Путін, проголошуючи незалежність ДНР та ЛНР. На його думку, це не проста бравада, оскільки країна «дійсно має ще радянські ядерні технології та засоби доставки такої зброї, включаючи авіацію, а також оперативно-тактичні ракети «Точка-У»...дальність яких перевищує 100 кілометрів». Приводом для путінських побоювань стала ініціатива України зібрати Раду Бухарестського Меморандуму, яка гарантувала територіальну цілісність країни в обмін на відмову від ядерної зброї.
Як вважає політолог, керівник секції Південно-Східної Європи Дослідницької мережі "Нова геополітика" Ігор Федик, Україна правомірно ставить питання про актуалізацію Меморандуму.
Чи зростає після відвертої агресії значення Бухарестського Меморандуму? Чи поєднає він питання деокупації Криму та деокупації Донбасу в один кейс?
З приводу меморандуму - подивимося, як поведуться американці та брити. Окупація Донбасу та Крим завжди були одним кейсом. Хоча росіяни робили все, щоб їх роз'єднати
Наскільки ще Меморандум має юридичну чинність?
Починаючи з 2014р. – моменту, коли Росія, одна з країн-підписантів Будапештського меморандуму, здійснила агресію проти іншого підписувача України, розпочалися розмови про те, що Будапештський Меморандум нібито не має юридичної сили і не є міжнародним договором. Головним аргументом при цьому називається те, що він називається не договором, а меморандумом, і що він ніколи не був ніким ратифікований.По-перше, Будапештський Меморандум є міжнародним договором, оскільки згідно з положеннями Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року термін «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі та регульоване міжнародним правом, незалежно від його конкретного найменування.
По-друге, Будапештський Меморандум не був ратифікований, тому що в ньому немає жодних положень про необхідність його ратифікації. По-друге, ратифікація – це лише один із способів вираження згоди держави на обов'язковість для неї того чи іншого міжнародного договору.
Будапештський Меморандум набув чинності одразу після його підписання, оскільки у самому тексті договору є вказівка на те, що він застосовуватиметься з моменту підписання. Також меморандум був зареєстрований належним чином в ООН відповідно до статті 102 Статуту ООН. Тому як міжнародний договір досі зберігає свою юридичну силу.
Наскільки реалістичною взагалі є ця ініціатива - тобто чи зобов'язані підписанти зібратися чи зустріч залежить виключно від доброї волі країн-учасниць?
У Меморандумі не визначено конкретних заходів, спрямованих на виконання наданих Україні гарантій. При цьому передбачено, що у разі виникнення ситуації, що стосується питання щодо цих зобов'язань, між США, Великобританією Росією та Україною мають розпочатися консультації з цього питання.
Тому формально країни-підписанти повинні зібратися на зустріч і обговорити внесені на її порядок денний питання. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вже направив до РБ ООН вимогу негайно провести консультації щодо невідкладних дій з безпеки України. Погодяться країни-підписанти на цю зустріч – це вже інше питання. З Росією, яка порушила меморандум, напавши на Україну у 2014 році, – все зрозуміло. Якщо ж інші підписанти – США та Великобританія – не погодяться на зустріч, або якщо її буде проведено, але за її результатами не буде прийнято рішення про гарантії безпеки для України, то, як сказав під час свого виступу на Мюнхенській конференції Володимир Зеленський, « Україна матиме право вважати, що Будапештський меморандум не працює і всі пакетні рішення 1994 року поставлені під сумнів». Серед цих пакетних угод, зокрема, є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Тому Україна матиме повне право заявити про вихід із цього Договору. Це не означає, що наступного дня або через якийсь час вона почне відновлювати свій ядерний потенціал. Головним результатом такого її кроку буде меседж усім іншим державам, що гарантії безпеки з боку ядерних держав є не більше ніж слова на папері.
Чи може це означати, що коаліція настільки зміцніла, що Президент може вносити до порядку денного питання деоккупації Криму?
Тут я відзначив би два важливі моменти.
Перший – це те, що на такому важливому заході український президент вкотре нагадав Росії та світовій спільноті про те, що для України питання деокупації Криму не знято з порядку денного. І що Україна й надалі робитиме все для його повернення мирним шляхом. Зокрема, у рамках Кримської платформи.
Другий – це акцент на тому, що деокупація відбуватиметься лише мирним шляхом. Це відповідь заявам Путіна про те, що Україна прагне вступу до НАТО, щоб повернути Крим силовим шляхом. Як заявив Володимир Зеленський, «Крим та окуповані райони Донбасу обов'язково повернуться в Україну, але лише мирним шляхом».
Також, у контексті Криму, слід зазначити і слова українського президента у бік ООН, кардинальна реформа якої не те, що назріла, але вже давно перезріла. ООН, яка захищає мир та світову безпеку, не тільки не може захистити себе, але й не хоче нічого робити з тим, що серед постійних членів її Ради безпеки досі перебуває порушник статуту ООН, який анексував територію однієї з країн-засновниць організації.
Чи це лише спроба підняти ставки для наступних переговорів ТКГ – мовляв, Росія виставляє вимогу згорнути НАТО, а Україна – повернути Крим, і тимчасовим компромісом може стати переформулювання мінських домовленостей?
Заява українського президента про Крим – це не підняття ставок, а, як я вже казав, нагадування насамперед Росії, а також світовій спільноті про те, що питання відновлення територіальної цілісності України, зокрема завдяки деокупації Криму (мирним шляхом), постійно перебуває на порядку денному України. Що ж до можливості переформулювання Мінських домовленостей, то після визнання Путіним «ЛДНР», Мінські домовленості тепер офіційно «мертві». Сам прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що Мінські домовленості вже не стоять на порядку денному.
Що робити тепер із визнанням ДНР та ЛНР?
Підписавши укази про визнання ЛДНР, з одного боку, втративши для себе сильний важіль тиску на Україну у вигляді Мінських домовленостей, Путін, з іншого – вирішив ще більше підвищити ставки у протистоянні з Україною та Заходом та штовхнути ситуацію на сході України у бік відновлення активних бойових дій. Перспектива великої війни на Сході України є достатньо реальною, адже конституції «республік» проголошують їхній суверенітет над усією територією Луганської та Донецької областей. Зараз під контролем «ДНР» та «ЛНР» перебуває приблизно її половина. Отже, після визнання Путіним, «республіки» можуть розпочати військову операцію для «відновлення їхньої територіальної цілісності».Росія ж, більш ніж напевно, надаватиме їм у цьому всіляку підтримку і при цьому, як і раніше, робитиме вигляд, що вона тут ні до чого, і що її війська там лише для того, щоб не допустити «геноциду народу Донбасу» з боку "українських карателів".
Тобто Кремль піднімає ставки і показує, що не боїться ескалації та санкцій. Він свідомо йде на загострення ситуації і знову вдається до шантажу України та Заходу: або ви приймаєте наші вимоги щодо НАТО та України, або буде війна, яка розпочнеться на сході і може розширитися на решту її території. З усіма наслідками не тільки для України, а й для Європи.
Те, наскільки далеко в Україні зайде Путін, залежатиме від того, як відреагують на нинішні його кроки Україна та інші держави: чи продовжить Україна зберігати сильну позицію та демонструвати готовність до оборони і чи запровадять західні держави проти Росії ті «пекельні» санкції, яких вони неодноразово заявляли.
Front News
Беслан Кмузов
