Незважаючи на домовленість у Нормандській четвірці необхідності припинити вогонь для виконання Мінських угод, Держдума Росії обговорює постачання зброї сепаратистам до Донецька та Луганська. Політолог Михайло Саакян вважає, що незважаючи на жорстку відповідь НАТО та США у відповідь на ультиматум щодо не розширення Альянсу, Росія продовжує розглядати план військового вторгнення в Україну.
Після отримання письмової відповіді від США міністр закордонних справ Росії Лавров заявив, що надішле ще один письмовий запит НАТО. Тобто Росія намагається розпочати затяжну дипломатичну гру. Чи це означає, що вона втратила ініціативу?
Вона втратила свою ініціативу, проте продовжує спроби шантажувати Україну та Захід.
На сьогоднішній день позиція США та Великобританії очевидна – вони готові підтримувати Україну. Але ще на початку тижня обидві країни, а також Австралія заявили про вивезення сімей співробітників своїх посольств із Києва. І досі не було заяв щодо повернення цих людей. Що це було? Паніка чи реально ці країни вважають війну з Росією вірогідною?
Цей вивіз сімей співробітників поділяється на два питання. Перший - чисто внутрішній, технічний: в умовах психологічної напруги та прикордонної ситуації посольства ефективно працюватимуть якщо знатимуть, що їхні сім'ї в безпеці. Тому в цьому випадку вирішується питання працездатності посольств. З іншого боку, керівництво США, Великобританії та Австралії знали, що цей від'їзд викличе резонанс. І навіть не намагалися применшити цей резонанс, навпаки- перебільшили його, що дозволяє припустити: кінцевою метою був інформаційний вихлоп, щоб продемонструвати -Захід цілком серйозно ставиться до ситуації і готується до можливої активізації війни. І відповідно зі свого боку США та союзники також готові до підвищення ставок перед Росією. Адже шантаж війною страшний для того боку, який не хоче воювати, боїться бойових дій. А от у випадку, якщо друга сторона демонструє готовність до такого сценарію, показує, що і сама робить передвоєнні дії, то це вже посилює ситуацію і ускладнює дії стороні, що шантажує.
Те, що Кремль шантажує, незважаючи на здавалося б, вдалий для неї сценарій - поновлення переговорів щодо Мінських домовленостей, можливість затягнути листування зі США щодо розширення НАТО на схід - свідчить про те, що позиції Росії ослабли або, навпаки, що в неї є якісь козирі?
Я думаю, як не парадоксально, але тут сходяться обидва фактори. Якщо говорити про слабкі місця, то вони присутні і у зовнішній, і у внутрішній політиці Росії. Росія розуміє, що їй не вдалося розхитати Україну, привести до влади проросійського політика, задавити її енергетично, політично, економічно. Загалом Україна за 8 років не капітулювала, а ставала з кожним роком дедалі сильнішою. Відповідно в Росії вислизає можливий вплив на Україну і досягти своїх цілей не мілітарно. З іншого боку - ситуація у самій РФ. Розмови про транзит влада вже набила оскому. Вже переповнено лавку запасних, які хотіли б бути новим “Путіним”. Всіляко з усіх кутів і веж йдуть розмови про те, хто ж буде наступником, і вже як в елітарному, так і в загальнонаціональному дискурсі прийшли до думки, що транзит все-таки буде, що це факт, що вже відбувся. А насправді зовсім не факт, що Путін справді готовий запускати транзит та передавати владу. І цілком імовірно, що йому треба довести: дідусь ще може, і йти він не зобов'язаний. Відповідно, йому потрібна якась геополітична перемога, яку він зможе конвертувати у внутрішню політику передусім перед елітами, оскільки внутрішні політичні перемоги не вдалися. Були проекти і з модернізації – і інфраструктурні, та інші, які провалилися, за що Медведєв, власне, і пішов із посади прем'єр-міністра. І останнім часом кількість проблем лише накопичується. І тут внутрішня політична слабкість може штовхати загострення геополітичних авантюр.
А які тоді сильні сторони?
Сильна позиція Росії склалася у зовнішній політиці. Але ця позиція здавалася зайнятою Росією не завдяки діям російської влади – там, де вони діяли, у них, як я сказав, позиції ослабли, а завдяки кон'юнктурі. яка склалася на Заході: У Франції – вибори, у Німеччині – відійшла Меркель, і ситуація невизначена, за рахунок чого і Париж та Берлін просіли з погляду геополітичних втрат. Брюссель не звик на цьому фоні відігравати лідерську роль і не має можливості швидкого реагування. Він пов'язаний по руках і ногах внутрішньою бюрократією та різницею позицій різних країн Європи. що теж не дає змоги повноцінно розправити плечі. Тобто фактор Європи на геополітичній карті ослаб. У Байдена внутрішня політична ситуація далеко ще не радісна. Виведення військ з Афганістану, яке було підписано Трампом, але здійснено за Байдена, звичайно, підмив впевненість у геополітичній могутності США. До того ж додаються вибори і до конгресу та сенату. Це будуть дуже складні вибори для демократів, що є також дуже значущим фактором, адже акцентуація уваги демократів та їхні дії щодо двійки Китай-Росії дуже відрізняються від позиції республіканців. Таким чином склалася низка факторів, що послаблюють можливість реагування Заходу на російські агресивні дії. І таке "сузір'я" може скластися далеко не скоро, за життя Путіна, швидше за все, вже не складеться. І цим вікном можливостей Росія, з більшою мірою ймовірності, вирішила скористатися. Але тут найважливіше було як у грі блекджек – не перебрати карти. Вони перебрали, і тепер ситуація ламається не на їхню користь. Але Кремль намагатиметься до останнього використати цей шанс.
Багато хто стверджує, що стримуючим фактором вважається Китай, але минулого року були вчення Китаю та Росії. Але минулого року Росія та Китай провели навчання, в яких китайські офіцери командували підрозділами російських солдатів. Чи не здається вам, що це була підготовка до вторгнення на Тайвань? І чи не стане можливе вторгнення Росії в Україну лише ширмою, на тлі якої Китай і розпочне військову операцію на Тайвані?
Ви абсолютно праві! Росія зараз виступає тараном та робить брудну роботу для Китаю. Під шум Криму було проковтнуто Гонконг. Китай готується до операції Тайваню, і багато в чому зараз дилема - чи піде Росія на реалізацію військового сценарію? Якщо ні, то значить Китай ще не готовий діяти до кінця Тайваню. Або – якщо ні – то все це залишиться лише торпедуванням міжнародної системи права та колективної системи безпеки. У першому випадку тоді це - можлива операція прикриття для агресії Кита - увага США та всього світу буде розподілена між двома гарячими точками. Відповідно жорсткість реакції знизиться. Або якщо цієї агресії не станеться, то Росія продовжуватиме розхитувати політичну систему, і повинна досягти цього проміжного результату. щоб відкрити Китаю надалі можливості до агресивних дій.
Зараз НАТО як ніколи активно підтримує. але водночас потребує структурних змін. Чи є зрушення до того, щоб знизити рівень корупції та вплив олігархів на політику держави?
Тут було б коректно сказати, що не тільки НАТО допомагає. На жаль, якраз по лінії НАТО допомога незначна, і навіть там, де Україна закуповувала через НАТОвську програму не мілітарне обладнання, багато угод було заблоковано Німеччиною. Тому саме по лінії НАТО допомога не надходить, за винятком програм навчання та не мілітарних компонентів, інфраструктурних реформ тощо. Зброю постачають окремі країни, члени НАТО, але це двосторонні відносини, які існують поза Альянсом, тому що ще раз в НАТО Німеччина блокує всі подібні ініціативи. І тому говорити, що на цьому фоні є якась зміна позиції Альянсу – більші вимоги чи більший тиск – не доводиться, скоріше навпаки. Там є, є узгоджений річний план, який реалізується рівно так само, як і раніше - десь зі скрипом, десь навпаки, але в середньому сяк-так виконується, звичайно, за такого млявого підходу жодних змін не відбувається. Тому я не думаю, що на тлі військової загрози тиск чи вимога чи хоча б акцентуація уваги на структурних реформах робитиметься з великою силою. Скоріше навпаки. Уся увага зараз зосереджена на самообороні.
