Українська експертна спільнота готова взяти на себе поліцейські функції щодо моніторингу за позицією політичних радників на зустрічі в Берліні в рамках Нормандського Формату. Як вважає політолог, директор “Центру досліджень проблем громадянського суспільства” Віталій Кулик, Європа в особі Франції продемонструвала нездатність оцінити ризики протистояння з Кремлем, і тому останньою лінією дипломатичної оборони стали представники української влади.
Візит Макрона до Москви та Києва – що він позначив? Франція готова здавати Україну та тиснути на неї у Нормандському форматі? Чи президент Франції міг розсердитися на Путіна?
Макрон - далеко не перший політик, який потрапив у таку ситуацію з Путіним. Путін багато кому каже і не приховує свого стосунку. Він бачить лише реал політик – інтереси та захист просування цих інтересів, а не якісь правила гри. Для нього важливі інтереси: якщо ці інтереси забезпечуються, то можна розмовляти. Якщо сторона має силу і готова її застосувати, тоді з цією стороною розмовлятиме.
Макрон же намагався апелювати до якихось правил гри, виключаючи силу із формату діалогу. І, відповідно отримав те, що отримав, я не думаю, що для нього результати переговорів матиме якийсь електоральний плюс. Через місяць у Франції пройде перший тур президентських виборів, у якому шанси перемогти у Макрона невеликі – у нього досить серйозна конкуренція, його електоральний простір розбивають, конкуренти спекулюють на проросійських настроях у Франції.А російські настрої у Франції дуже сильні, слід визнати. Витримати позицію між захистом Європейського Союзу як наддержавного об'єднання та інтересами Франції Макрон навряд чи може. І це розуміє.
З іншого боку, президентська посада його зобов'язує виступати як один із лідерів ЄС, а вже потім лідер Франції. І це призводить до слабкості його позиції у розмові з Путіним. Так, він артикулював у розмові, що сила неприйнятна і про те, що Європейський Союз продовжить тримати оборону, що санкції не буде скасовано. Такі речі він артикулював і підтвердив Путіну, але з іншого боку, адже не вперше Париж намагається запропонувати план врегулювання на Донбасі. Він багато в чому повторює німецьку позицію – маються на увазі так звані “кластери” – запропоновану ще Штайнмаєром. В інтерпретації Франції це, з одного боку, досягнення політичної стабільності з Росією. Але водночас підштовхування України до паралельної реалізації Мінських домовленостей.
Що мається на увазі?
Паралельне просування політичного кейсу та кейсу безпеки. ЄС, насамперед Німеччина, а тепер, напевно, вже і Франція, говорять про те, що необхідно step by step реалізовувати мінські домовленості, мається на увазі крок безпеки – крок політики, крок політики – крок безпеки. Не спочатку безпека, а потім політика, і саме у такому послідовному просуванні.
Для України це небезпечно, тому що ми не маємо гарантій від наших міжнародних партнерів щодо реалізації кейсів безпеки. На даний момент немає виконання зобов'язань Росії – її заяви про гарантовану безпеку ми не маємо. У нас щодня обстріли. З моменту зустрічі в Парижі ми не отримали жодного дня без обстрілу наших позицій із боку бойовиків. Власне, режиму тиші немає.
Крім того, немає доступу Міжнародного Комітету Червоного Хреста до людей, які утримуються на окупованих територіях (це були також зобов'язання Росії); немає безпеки навіть для спостерігачів ОБСЄ! Ми пам'ятаємо історію про блокування, фактичний арешт спостерігачів у Донецьку та Луганську.
Паспортизація - просування громадянства РФ серед місцевого населення на окупованих територіях, власне, примусова паспортизація для тих, хто працює у бюджетній сфері. Плюс – озброєння та наявність важкої техніки на лінії поділу, що прямо передбачено комплексом заходів щодо реалізації Мінських угод 2016 року.
І це все дає підстави Міністру закордонних справ Дмитру Кулебе говорити про запровадження санкцій щодо Росії за невиконання Мінських угод.Але Франція цього не бачить, Макрон цього не бачить, він бачить лише одну сторону медалі, вважає, що відповідальність за невиконання Мінських угод лежить на двох сторонах – Україні та Росії. І він намагається говорити, що не треба політизувати, не треба радикалізувати, не треба піднімати ставки, а треба шукати точки компромісу тощо.
На мій погляд, Макрон виглядав дуже слабко в Росії і ще слабкіше в Києві, тому що нічого, жодної "доданої вартості" для переговорів радників Нормандського формату він не приніс. Більше того: у французькій пресі Макрон зробив заяву – є інтерв'ю від 6 лютого – де він говорить про необхідність врахування Росії при формуванні архітектури європейської безпеки.
А для Києва це дуже небезпечно, тому що таким чином Захід в особі Парижа говорить про готовність виконувати ультиматум Москви щодо нерозміщення збройних сил країн-членів НАТО у Східній Європі, про нерозміщення систем протиракетної оборони, про надання Україні летального озброєння, про якісь червоні лінії. для розширення НАТО, тощо, які для Києва неприйнятні.
Макрон під час інтерв'ю з Путіним заявив, що Зеленський відкликав закон про окуповані території. Наскільки можна судити, цей закон і так не введений у дію, і він невигідний Україні. Проте чи Макрон вважає його невигідним для Росії?
Ні, закон називається “Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях”. І є також “Закон про особливий статус”. Це два різні законопроекти. Той, що “Про особливості”, посилював переговорну позицію України. Він дає чітке поняття “Країни-агресора”, “учасників окупаційної адміністрації”, “відповідальність учасників окупаційної адміністрації”, “порядок проведення амністії для людей, які не тримали зброю, та низку інших позицій, які були б корисні для України, якби ми за нього проголосували.
Більше того, експерти України високо оцінили його ухвалення, але Офіс президента натиснув на Кабінет Міністрів України, і він відкликав законопроект із Верховної Ради. Так, є зауваження щодо цього документа від Венеціанської комісії, яка критикувала позицію Києва у цьому питанні. Особливо у частині амністії та більш жорсткій процедурі амністування підозрюваних. Але на мій погляд в умовах перехідного періоду, за наявності гібридної війни, цей закон нам був дуже потрібен. Те, що Офіс президента пішов на відкликання цього законопроекту, я розглядаю як поступку Росії та спроби Києва зрушити з мертвої точки Нормандський формат, більш того, є інформація про те, що вимога відкликання цього законопроекту прямо звучала з Кремля, і це була умова проведення переговорів в Парижі.
Тобто це по лінії Козак-Єрмак пройшов сигнал?
Так. Тобто, все-таки, прогнули, це поступка.
Чи є ймовірність, що позиція України буде чіткішою і жорсткішою, чи все одно немає жодних передумов для оптимізму?
Я б сказав так, що влада всіма своїми ньюсмейкерами триматиме позицію, що вони не прогинатимуться, не погоджуватимуться на російське прочитання Мінських документів, але я як експерт, маю інсайдерську інформацію з владних коридорів і багато моїх колег побоюються того, що буде спроба Шулерським способом протягнути деякі поступки.
Єрмак неодноразово це вже робив: були три спроби протягнути “кластери” Штайнмайєра, дві спроби знайти “консультативну раду” за тристоронньої консультативної групи за участю представників окупаційних адміністрацій. Ці речі вже були. Потім вони виправдовувалися, ховалися, брехали. Такі варіанти вже були.
Тому експертна спільнота України досить пильно стежить за руками Єрмака, і вже всі можливі політичні групи, центри впливу, експертна спільнота артикулювали Єрмаку свою позицію в цьому питанні: якщо раптом він спробує знову провести якісь потаємні ініціативи, то це не матиме жодних наслідків – усі це можна буде блокувати на етапі реалізації. Єрмаку доведеться пройти між крапель, і це проходження, балансування на рівні прийняття-неприйняття якихось поступок буде для нього дуже складним.
Мені кажуть, що є пара сценаріїв, і один із сценаріїв досить оптимістичний для Києва: там є список поступок та список тих варіантів, за яких ми не підемо на ці поступки.Ці поступки мінімальні: вони пов'язані з трафіком людей, з обміном полоненими, питанням закриття боргів з електроенергії та газу, і за соціалкою, виплата пенсій певним категоріям громадян, які перетинають лінію поділу. Тобто дуже тактичні питання, але в цих питаннях можливі деякі поступки та взаємодії.
Питання ж визнання стороною переговорів представників окупаційних адміністрацій на Донбасі та Луганській області не може йтися. Якщо Єрмак на це погодиться, то, я думаю, йтиметься про політичну дестабілізацію, вихід людей на вулиці та масовий рух протесту.
Але проведення виборів на території Донецька та Луганської області виглядає неможливим з точки зору легітимізації: немає інструментів моніторингу виборів, немає інструментів реєстрації - ЦВК України не має туди доступу, немає доступу для 2,5 мільйона громадян, які проживали на Донбасі до початку війни. Невже все це не є причиною для того, щоб сказати західним партнерам: панове, мінські угоди – просто юридичний нонсенс?
Ну, про це українська сторона постійно говорить у політичній підгрупі Міжнародної контактної групи, в рамках Нормандського формату це було артикульовано – те що поки що не буде доступу українських політичних партій та ЗМІ на окуповані території та повноцінної роботи наглядових структур, не лише ОБСЄ, а й незалежних спостерігачів за виборчим процесом, ні про які вибори бути не може, і тим більше про визнання їх результатів.
Але тут треба зазначити, що ця позиція Києва не знаходила підтримки у міжнародних структурах – насамперед ОБСЄ за попереднього його керівництва. Але тут можливі зміни, тому що стиль ведення переговорів нового керівництва відрізняється. Зараз в ОБСЄ розуміють, що неможливо провести ефективні вибори та визнати їхні результати. Але, з іншого боку, є політичні рішення.
Політичні рішення посилаються на те, що ми змогли провести вибори в умовах політичного контролю в Іраку та Афганістані, але провести вибори на окупованих територіях за умови надання 30 хвилин на місцевому телебаченні для українських політичних партій і пустити спостерігачів з ОБСЄ, які будуть громадянами пострадянських. країн - і voilà- ми маємо квазі-виборчий процес. Це пастка! Усі це розуміють. І на рівні дипломатів та учасників тристоронньої контактної групи максимально цьому опираються. Але на Банковій позиція відрізняється. Тому я говорю, що треба стежити за руками пана Єрмака.
Яке питання ви б хотіли, щоб ми вам задали?
Цікаво те, що в переговорному процесі, коли є розуміння, що країни виходять на якийсь документ, якась угода, яка підписується, парафується сторонами - є обмін “подарунки”. Наразі є інформація про те, що таким подарунком може бути обмін військовополоненими.
Якщо це станеться, це буде свідченням того, що сторони домовилися про щось таке, що не є прозорим, і необхідно шукати витоку або вимагати опублікування всіх даних щодо переговорного процесу. Путін уже не робить авансів подібними подарунками. Після паризької зустрічі у 2019 Путін більше таких подарунків не робив перед якими переговорами.
Тобто це буде свідченням, що Україна вже щось здала?
Так! Якщо відбуватиметься щось подібного плану, то щось сталося і десь ми пішли на поступки.
Frontnews Ukraine