Нормандський формат може відновити роботу на рівні радників глав держав цього тижня у Берліні. Проте за цей час Британія та США продовжать наполягати на тому, що Росія збирається вторгнутися в Україну, а Україна звинувачує німецьке видання Більд у публікації дезінформації про агресію України, що планується. Про те, яким є розклад сил у Європі перед зустріччю в Берліні, розповідає аналітик Фонду “Демократичні ініціативи” Марія Золкіна.
Непорозуміння, яке виникло після публікації в CNN про конфлікт у переговорах між Байденом та Зеленським, чи було подолано тижнем візитів голів Британії, Нідерландів, Польщі та Туреччини до України?
У принципі зараз стало зрозуміло, що питання оцінки ситуації відрізняються і стала зрозумілою претензія української сторони до західних партнерів. Тому що проблеми як такої немає. Українська сторона та Західні партнери оцінюють її абсолютно адекватно. Але у публічному просторі західні країни, зокрема, США, навмисно дещо завищують ймовірність найгіршого сценарію-воєнного вторгнення Росії, оскільки суспільству треба пояснити, на що спрямовані зусилля. А українська сторона намагається дещо знизити ймовірність найгіршого сценарію. Але через те, що офіс Президента, зокрема сам Зеленський, припускаються помилок саме в публічній комунікації, виглядає це дуже дивно.
Замість того, щоб говорити: “ми розглядаємо різні сценарії та готуємось до всього, але не вважаємо, що Росія зараз, у найближчі два тижні піде у повноцінний наступ” звучать якісь перекручені маніпуляційні претензії до західних партнерів – нібито вони озвучують неіснуючі загрози. Тобто тут проблема публічної комунікації ніж у реальній оцінці ситуації обома сторонами.Зеленський не досвідчений дипломат, він не зміг за 2,5 роки освоїти ті навички публічної дипломатії та коректного формулювання своїх думок, які мають професійні дипломати, які працюють все життя в державній системі.
Тому стало більш менш зрозуміло, що президенти мали на увазі, і конфлікту між ними як такого немає.Щодо візитів, які мали місце за тиждень, то вони не так мали на меті вирішити непорозуміння, яке вкрапилося у відносини між двома країнами, а були прив'язані до двосторонніх відносин України з цими країнами. Але візит прем'єр-міністра Великобританії, можливо, непрямим чином трохи знизив градус публічної напруги між американською адміністрацією та українською, бо Великобританія дає ті самі меседжі про неминучість війни, як і американська сторона.
За тиждень збираються політичні радники за Нормандським форматом. Чи варто очікувати, що Україна зможе відстояти свої позиції та вказати Росії, що це вона не виконала своїх зобов'язань?
Поки що українська сторона дуже жорстко відмовилася від вимог Росії щодо того, щоб спочатку було вирішено політичні питання без гарантій безпеки. Загалом головною темою 8-годинної зустрічі у Парижі 26 січня були спроби домогтися згоди України на якийсь формат прямих переговорів із окупаційними адміністраціями. То була тема номер один. І поки що українська делегація, зокрема Єрмак, відмовилася від цього дуже жорстко.
Що ми можемо очікувати? Я гадаю, що українська сторона не погодиться на такі пропозиції під час зустрічі у Берліні. Але є ризик, що на українську сторону продовжать тиснути, і не лише росіяни, а й, можливо, непрямим чином схилятимуть до непрямих поступок, діалогу, німці та французи. І я б сказала, що той конфлікт, який виник в оцінках ситуації – неминуча війна або є інші сценарії – є однією з причин, чому українська сторона дуже критикувала вкрай жорсткі заяви Сполучених Штатів.
Адже Україна розуміє, що за умови, якщо всі учасники переговорів з Росією - і Штати, і Європа і Великобританія - виходитимуть лише з двох варіантів - чи поступки Росії, чи відвертий новий наступ на Україну, то в цій ситуації на Україну легше буде натиснути, щоб вона пішла на політичні домовленості з Російською Федерацією. І саме цей градус публічної напруги після британських та американських заяв підігріває ризик.
Є різні причини, чому Україна була проти того, щоб сценарій нового вторгнення вважався єдиним та неминучим – є економічні причини, оскільки інвестори розривають контракти, виводять гроші, вартість державних облігацій на міжнародних ринках теж сильно впала, тобто прогнози дуже негативні – але інша причина пов'язана саме з переговорами.
Тому що Росія вимагає від західних країн поступок з різних питань - починаючи від розміщення військ НАТО у Східній Європі і закінчуючи мінськими домовленостями і взагалі України в цілому. Україна переживає про те, що для досягнення розрядки та уникнення єдиного сценарію відвертої війни наші західні партнери можуть запропонувати Україні піти на поступки Росії зокрема – у Нормандському форматі.
І тому майбутня зустріч має стати останньою до етапу якоїсь реальної розрядки. Тобто Донбас та Мінські домовленості не повинні бути частиною переговорного процесу між Росією та Заходом. Тому що немає жодного шансу на те, що домовленості, на які піде Росія, буде хоч якоюсь мірою вигідні Україні. Це однозначно буде поступкою з боку України. Завуальована чи пряма, але поступка, бо прямий діалог чи особливий статус цих територій – це все не на користь України.А якщо українська сторона піде на такі поступки, то це автоматично битиме за стабільністю всередині країни- у нас точно будуть протести, це буде фактично підрив легітимності влади президента... Є активна частина людей, і як показують соціологічні опитування, починаючи з 2015 року, - у великого частині суспільства є стабільне неприйняття всіх компромісів, які пропонує Росія.
І активні громадяни виходитимуть на вулиці та протестуватимуть у найрізноманітніших формах. Тому на тій зустрічі, яка має бути, мають закінчитися спроби врегулювати питання щодо Донбасу, доки якимось чином, за винятком російсько-українського конфлікту, Заходу вдасться досягти з Кремлем якоїсь стабілізації. На цьому фоні, коли ставки набагато вищі, ніж питання Донбасу, намагатися врегулювати ситуацію імплементацій Мінських угод – свідомо програшний для України варіант. Стати розмінною монетою у великій грі – це точно не може бути інтересом України.
На тлі цих небезпек виглядають спроби Макрона надати додаткові імпульси Нормандському Формату. Крім того, насторожують заклики кандидатів у президенти Франції краще зрозуміти Путіна.
Позиція України щодо оцінки цих ризиків і позиція наших партнерів відрізняється. Тобто існує ризик, що вони на тлі бажання досягти якоїсь розрядки з Росією можуть піти у питанні, наприклад, Мінських домовленостей на Донбасі, на компроміси. Тобто для них це буде лише невеликий епізод на тлі того переліку масштабних вимог, який висунула Росія: не приймати Україну та Грузію до НАТО, врегулювати кількість американського контингенту в Європі, узгоджувати кількість навчань тощо.
З погляду Франції та Німеччині питання Донбасу та Мінських домовленостей здається набагато менш масштабним, і щодо нього можна домовитися в обмін на умовну та ілюзорну розрядку з Росією. Основні претензії у громадському просторі ставилися до Німеччини, але Франція щодо цього нічим не відрізняється. Це традиційна французька політика щодо Росії. І зараз чомусь не можна формувати нормандський процес - там не буде зосередженості на ризиках, а буде просто бажання за рахунок Донбасу закрити в принципі ось ці всі російські претензії та закрити це питання взагалі.
Сама кон'юнктура нормандського формату, внутрішня структура цієї четвірки зараз кардинально відрізняється від того, що було у попередні роки. Тому що вперше з 2014 року Німеччина втратила лідерство на тлі зміни уряду всередині країни. І зараз німецький уряд - це якийсь учасник, який не визначився.З одного боку, вони заявляють про готовність зупинити «Північний потік-2». А з іншого - прагнуть запобігти дуже жорстким санкціям і домовляються з Вашингтоном, щоб США не привели своїми санкціями до зупинки того ж таки «Північного потоку – 2».
Вони не продають та перешкоджають іншим країнам НАТО продавати зброю Україні. І в принципі, їхня позиція зараз у дипломатичному плані не жорстка.
Але це тимчасове явище. А Франція, яка підхопила вимушене чи не вимушене лідерство у Нормандській четвірці, абсолютно до цього не готова. Вони завжди були у фарватері Німеччини та Німеччина завжди була головним модератором. Французька стогін лише один раз - у 2019 році, коли була спроба організувати новий Саміт - виявила активність. Макрон дуже ефективно увімкнувся, він підготував Паризький саміт 2019 року.
Але в інші періоди Франція не грала провідної ролі в Нормандії. І зараз, коли ця роль на них покладена через обставини, ми, Україна, не можемо бути впевненими, що вони будуть такими ж жорсткими щодо Росії у питаннях “немає прямого діалогу з формуваннями ДНР/ЛНР”, “немає прямим виборам” на окупованих територіях”, “немає особливого статусу”, якими Німеччина та Франція були раніше.
Тому що у французькій зовнішній політиці конкретно в українсько-російському конфлікті є конкретна така пролом або особливість, яку ми помічаємо: щойно з'являється якась критична ситуація, нестабільність, щось змінюється в переговорах, французи швидше схильні намагатися домовитися з Росією, піти. їй на поступки, ніж обстоювати якусь чітку, жорстку лінію поведінки.
Тому що коли нічого істотного не відбувається, і все йшло передбачувано, французька делегація поводилася дуже послідовно - вони відстоювали "ні прямому діалогу, немає прямим виборам немає особливого статусу, спочатку безпека - потім вибори, спочатку контроль на кордоні - потім вибори", і так далі. І, наприклад, те листування, яке злило відомство Лаврова, дуже наочно демонструє, що незважаючи на всі хотілки Росії, і французький і німецький міністр навіть у закритому листуванні дотримувалися дуже чіткої, зрозумілої лінії вигідній Україні. Але щойно з'являється якась турбулентність у дипломатичному процесі, французька делегація одразу вистачає за будь-який шанс домовитися.
І на кого легше натиснути? Зрозуміло, що на того, хто слабше виглядає, хто менше кусається, тобто на Україну. Тому зараз українській стороні внутрішня політика самої нормандської четвірки не є особливо вигідною. Тому що хочуть досягти якоїсь розрядки та потепління, хочуть досягти певності, що нового великого наступу на Україну не буде. Плюс внутрішній процес у Франції, коли на виборах потрібно подавати виборцю якісь успіхи, а тут, уявіть, зупиняє взагалі неминучий наступ. Для нього це, звісно, великий плюс у рейтингу для виборців. Тож Україні все це зараз невигідно. Для нас набагато вигідніші переговори щодо Донбасу під тиском масштабної гри Росії із Заходом взагалі не вести.
Наскільки керівництво України діє у зовнішній політиці з огляду на народ країни?
Зеленському не уникнути претензій, якщо він піде на поступки. Я й більше скажу: для офісу Президента саме можливість суспільної реакції всередині країни є головним фактором стримування, щоб не піти на якісь угоди в нормандському форматі.
Тому що у 2019 році вони грали на межі, і бажання Зеленського домовитись із Росією було дуже високим. Але після паризького Саміту, коли він позначив деякі червоні лінії, - це питання безпеки, контролю на кордоні, готовність Росії домовлятися впала. І найголовніше – можливість домовитися зникла після березня 2020 року, коли Андрій Єрмак разом із Дмитром Козаком неформально, без Берліна та Парижа, на рівні “консультативної ради” спробували організувати прямий діалог із так званими “республіками”.
Цю ініціативу злили у ЗМІ, і вона викликала найжорстокішу негативну реакцію в українському суспільстві, а також – найжорстокішу реакцію з боку Берліна та Парижа. Тому що вони не були присвячені цьому процесу.
Це дуже підірвало довіру, і французи з німцями якраз зупинили це, бо багато зрозуміло. Після Парижа минуло на той час два місяці, і стало зрозуміло, що російська сторона не виконуватиме жодних пунктів безпеки, і навіть гуманітарної лінії.
Те, що Ердоган запропонував Стамбул для зустрічі контактної групи, - це його спроба влізти в Нормандський формат?
Ми розуміємо, що будь-який модератор має свої мотиви, і у Туреччини вони особливо сильні. На тлі того, що відбувається в самій державі – економічні та фінансові втрати, а також ризики, що виникали у взаємовідносинах із західними партнерами та щодо НАТО – Туреччини, дуже важливо збільшувати свою міжнародну вагу в регіоні – зокрема, у Чорноморському регіоні.
Якщо їй вдасться активізувати переговори між Україною та Росією, то автоматично це вважатиметься певною розрядкою, в якій сторони розпочнуть новий переговорний процес на нових умовах. Це знижуватиме ризик нового вторгнення чи активізації військових дій. Але для України я б не сказала, що такий формат Україна-Росія-Туреччина є ідеальним, оскільки тут, незважаючи на те, що ми дали зрозуміти, що, в принципі, згодні, проте через дуже мінливу і гнучку позицію Туреччини , яка жорстко і демонстративно опонує в окремих питаннях Росії, але з іншого боку це виливається в новий "пакт" про дружбу і знову виникають теплі відносини.
Для нас така мінливість не дуже зручна. Тому Росії, я думаю, не буде вигідно погоджуватися на ці нові переговори з двох причин: по-перше, те, що Росія в принципі невигідно змінювати формат переговорів, а вигідно мати справу з тими, на кого вона має вплив. По-друге, Путіну не потрібна нова зустріч із Зеленським, ні в Нормандському форматі, ні на новому майданчику.
Тобто, для нього будь-яка зустріч із Зеленським – свідомо програшна?
Я б не сказала, що свідомо програшна – якщо вони досягнуть якихось попередніх домовленостей. Тобто те, чого досягає зараз Росія: на найнижчому рівні Нормандського формату, експерти, які навіть не є формально представниками якоїсь державної інституції – вони не приїжджають туди у статусі начальника офісу президента – ні, лише у статусі “політичного радника” .
Звичайно, це та гра, в яку Росія грає з 2020 року, коли Росія намагається спустити переговори на найнижчий рівень. Логіка Росії - досягти на низькому рівні рішення щодо проведення всіх інших питань та вирішення оперативних питань на рівень Мінської групи. І тому жодна зустріч ні президента, ні міністрів після грудня 2019 неможлива і не потрібна. І Росія всіляко уникає контактів лише на рівні інституцій, лише на рівні лідерів. Вони згодні зустрічатися лише на рівні Нормандії лише якщо радники досягнуть безумовного згоди у тому, що є.
І лідери потім зустрінуться для того, щоб уже ухвалене рішення обговорити. Але українська сторона такого рішення не дасть. А якщо вони, скажімо, зустрінуться з ініціативи Ердогана, то це в будь-якому разі буде нова динаміка. Це нові меседжі, про які свідчить українська сторона. Це можливість перезавантажити мінські угоди, вийти з новими пропозиціями, Росія в цьому не зацікавлена. Вона хоче задавити Україну в тому форматі, в якому вона має вплив через шантаж на інших учасників формату.Тому Путіну нова зустріч із Зеленським взагалі не потрібна, він не хоче з ним нічого обговорювати.