Україна зустріла Президента Туреччини Реджепа Ердогана відкриттям двох нових генеральних консульств – у Львові та Харкові. Українські експерти вважають, що питання, обговорені лідерами України та Туреччини, коштували тих урочистостей, якими супроводжувався візит Ердогана.
Сьогоднішній візит Ердогана – це демонстрація того, що Туреччина підтримує Україну?
Євген Магда: Слід розуміти, що Реджеп Ердоган має свою гру. І ця гра відрізняється і від російської, і від української. У ній є і елемент військово-політичного співробітництва з Україною, і продавлювання зони вільної торгівлі, у якій зацікавлена Туреччина, та своєрідне геополітичне танго з Володимиром Путіним. Тому я думаю, що Ердоган не мав узгодженості дій з іншими лідерами НАТО - це його особиста ініціатива, включаючи пропозицію про перенесення зустрічей тристоронньої контактної групи до Стамбула, де, на його думку, можна проводити переговори.
Олексій Голобуцький: Це знак того, що Туреччина, як регіональний лідер, демонструє збереження цього лідерського статусу. Цілком логічно, що Крим є об'єктом уваги Туреччини, оскільки кримсько-татарський народ входить до цієї тюркської спільноти. У Туреччині величезна діаспора та й взагалі Ердоган ніколи не відмовлявся від того, що він підтримує приналежність Криму.
Олег Саакян: Я не думаю, що це варто розглядати як меседж у бік Москви. Це підтвердження своєї ролі як регіонального лідера, і, відповідно, присутність у «гарячій точці» з власним порядком, власними інтересами.Туреччина не могла стояти осторонь - вона має серйозні стосунки і з Російською Федерацією, і з Україною. І їй треба було зайняти якусь свою позицію, показати своє лідерство.
Це було зроблено двома треками. Перший - пропозиція себе як миротворця, тобто ми не стаємо ні на чий бік, але підтримуємо територіальну цілісність України, включаючи Крим. Що є, з одного боку, для Туреччини елементом їхньої зовнішньої політики та концепції безпеки, їхніх національних інтересів. А з іншого боку – фактором їхньої внутрішньої політики. Оскільки значна громада татар у самій Туреччині – в десятки разів більша, ніж в Україні, і питання Криму є потужним електоральним фактором.
Тому Туреччина, навіть кажучи про територіальну цілісність України вустами Ердогана, акцентується, зокрема, на Крим, прямо з наголосом.
Друга частина повістки – економічна. Це ювілейне засідання Ради зі співпраці між Україною та Туреччиною, це підписання договорів, починаючи від зони Вільної Торгівлі, що почалося ще за позаминулого президента України і тривало тривалий час. Зважаючи на все, Туреччина вирішила скористатися цією можливістю, оскільки для президента Зеленського це необхідно для внутрішньої політики - заспокоїти інвесторів, показати, що незважаючи на накопичення російської армії на кордоні, все нормально, все добре і є перспективи.
І з іншого боку – зовнішньополітичного – зрозуміло, що це меседж про те, що в Україні все стабільно, і внутрішньополітичний – це може бути подано як перемога в економічній сфері. А таких перемог у Зеленського не так уже й багато.На жаль!
Тому Туреччина вирішила скористатися цим вікном можливостей, тому багаторічний вистражданий процес підписання договору про зону Вільної Торгівлі наразі підійшов до свого фіналу.
А також паралельно з цим це співробітництво у сфері ВПК. Тут Україна виступає для Туреччини вікном у Європу у сенсі цього терміну, у плані заміщення для Туреччини тих технологій, які їй недоступні після карабахського конфлікту. А також для України Туреччина сьогодні є одним із найнадійніших партнерів у кооперації оборонно-промислового комплексу із заміщення тих деталей, які недоступні нам на зовнішньому ринку. Це взаємовигідно для нас обох, вже не кажучи про те, що загалом увесь цей візит стосується й безпеки Чорноморського Регіону, в якому для України питання російського чинника – нашого ворога – є прямою загрозою безпеці.
А для Туреччини окупація Криму та нарощування військ у басейні Чорного моря є загрозою потенційною та зміною балансу сил не на користь Туреччини. Тому і Україна, і Туреччина на сьогоднішній день абсолютно з холодною головою, не маючи жодних ілюзій щодо один одного, і розуміючи, що в нас крім широкого поля співпраці є потенційно можливі точки конфлікту, дуже раціонально допомагаємо один одному.
Чи відіграватиме Туреччина більш активну роль в ініціюванні нових альтернативних російським, газових потоках?
Євген Магда: Я думаю, що Туреччина грає різними колодами карток у газовому питанні, деякі картки - власне, турецькі. Тому, на мою думку, Туреччина буде активною учасницею найрізноманітніших газових проектів. Нагадаю, що Угорщина, яка відмовилася від транзиту газу через Україну, тепер отримує його, зокрема, і через Турецький потік. І гадаю, що подібних прикладів гібридної співпраці буде багато.
Олексій Голобуцький: Захід, і Європа насамперед, як найбільший споживач російського газу, почали переглядати свої відносини з Росією не сьогодні, і навіть не вчора, просто зараз активніше, бо розуміють, що Росія використовує газ політично, що це не просто бізнес. Це було очевидно кілька років тому, але зараз ці процеси активізувалися.
Тому Захід, хоч і продовжить купувати російський газ, але робитиме так, щоб його частка зменшилася, щоби було не 40%, а скажемо 10-15%. Звичайно, вони всі для цього підключатимуть і TANAM, і інші шляхи, тому що Росія вже повністю розкрила свої наміри.
Олег Саакян: Думаю, так, і тут Туреччина має два вікна можливостей: перше - це транзитні проекти газопроводів, а друге - у неї ключ від Босфору і можливість поставок зрідженого газу. Цими двома елементами Туреччина може грати на газовому ринку та наростити транзит вуглеводнів через себе.
Чи можна сказати, що візит Бориса Джонсона та Реджепа Ердогана за один тиждень в Україну нівелювали той скандал, який спалахнув у ЗМІ після розмови Володимира Зеленського з Джо Байденом.
Євген Магда: Насамперед говорити про якусь предметну деескалацію на сьогоднішній момент не доводиться. Хоча є певне затишшя. І справа не в візиті Ердогана, не в візиті Джонсона, і не в візиті Моравецького. Справа в тому, що США зайняли певну позицію і утримуватимуть її певний час. Вони є у разі головним гравцем. І Росія добре це розуміє і відповідно орієнтується на Сполучені Штати. Україні потрібно шукати посилення власної суб'єктності та активізації зовнішньополітичної діяльності, у тому числі – і шляхом створення нових альянсів та розвитку вже чинних.
Олексій Голобуцький: Загрозу Росії все сприймають серйозно Та й скандалу як такого особливого не було. Україна і Зеленський хоча, можливо, й розуміють особливості США, але не хочуть порівнювати, що це. Америка нагнітає паніку не просто так, адже їм, на відміну від Путіна, треба переконувати навіть своє населення, у тому, що вони дають гроші, зброю не просто так, а для певної мети, що є така небезпека. Тому що війна в центрі Європи - це небезпека, зрештою, і для Америки теж, не тільки для Європи.
Олег Саакян: У зв'язку з цим можна сказати, що внутрішні політичні скандали в команді Зеленського на порядку денному перебивають навіть візити Джонсона та Ердогана, але з погляду зовнішнього порядку денного безумовно. І безпрецедентний візит прем’єр-міністра Великобританії.І вперше за більш ніж 20 років візит прем'єр-міністра Нідерландів у Києві, а після цього - цілком очікуваний, але масштабний і з поданих питань і на порядку денному візит Ердогана, звичайно ж, багато в чому випередили фактор переговорів з Байденом.
А Зеленський не лише державний діяч, а й публічний політик, який думає про вибори, на результат яких позначиться паніка, яка б'є по економіці. Звичайно, у разі ескалації, якщо почнеться війна, не дай Боже, то все це стане неактуальним – що говорив Байден, що не говорив. Все це буде забуто, будуть зовсім інші повістки. У разі деескалації, нічого не забудеться. У нас населення досить критично ставиться взагалі до будь-якої влади, а ось через це воно великої любові до влади не відчуватиме. Невпевненість у собі, але це прояв невпевненості, не прощається. Тому Зеленський перебуває у дуже складному становищі. Візит Джонсона та Ердогана – це великий позитив, кожен з них має свою логіку та грає свою роль.
