На тлі заяв про необхідність підтримки України у разі агресії з боку Росії, США оголосили 2 січня про евакуацію зі свого посольства низки співробітників, а також із сімей. Наскільки таке рішення впливає на рівень довіри України до НАТО, а також про подальше відновлення Нормандського формату в інтерв'ю FrontNews – Ukraine розповідає політолог Олексій Голобуцький.
США, Великобританія та Австралія не могли не знати, до якого ажіотажу призведе оголошення про відкликання низки співробітників посольств. І тим не менше - вони публічно оголосили про це рішення. З якої причини?
У нас в Україні 126 диппредставництв, і лише три з них оголосили про те, що сім'ї працівників вирушають на батьківщину. Але давайте подумаємо - якщо не дай Боже, справді війна почнеться, то не тільки ці три посольства будуть бомбити, враховуючи що й деякі інші знаходяться з ними в одному районі. Дані приходять абсолютно різноманітні від різних країн, тому я не думаю, що потрібно бурхливо реагувати на це повідомлення.
Сьогодні, наприклад, Чехія заявила, що виділить війська, Хорватія - навпаки - те, що вона виведе військ з НАТО в регіоні, якщо належить протистояти Росії. Це і є інформаційне накачування, в якому кожен вирішує свої завдання. Захід хоче довести до Росії очевидність дилеми: або ви починаєте війну - все одно вона відбуватиметься не на території США - або відступаєте і забуваєте про те, що пред'являли нам - тобто, підвищення ставок.А для цього потрібно, щоб було максимально ясно - якщо Росія щось спробує зробити, то ціна буде дуже високою.
Якби це зробити 10 днів тому, це було б одне інформаційне тло, а зараз, коли я бачу посилання на видання таких країн, від яких я не очікував не те, що вони Україною, а взагалі хоч чимось цікавляться – повідомлення про нашу ситуацію коли весь світ зосереджений так чи інакше в Україні – буде чи не буде. Ну, скільки це може тривати? 2-3 неділі. А далі західні країни раціонально міркують, що вічно такого напруження не може бути. Розрядка має бути в той чи інший бік – або колапс чи деескалація з відходом на базові позиції.
Чи існує на вашу думку небезпека тероризму на території України з боку Росії?
Ми мали багато загадкових смертей - гинули люди, які брали участь в АТО. Ну, у нас у країні величезна кількість людей, які брали участь у військових діях – сотні тисяч. Росія має всі можливості здійснювати такі теракти, але сьогодні вони того не роблять. Не знаю навіть, за якою логікою.
Можливо, на даний момент вони не бачать у цьому доцільності, і вони це заплановано на наступному етапі. Але можливості у них все для цього є, тому що за наявності всіх наших спецслужб ми розуміємо, що проникливість Росії в Україну була досить високою, так і залишається. Ми говоримо, ми розуміємо одне одного, ми етнічно близькі. Тому тут легко вести диверсійну діяльність, залишаючись непомітною особою. Тому така небезпека залишається і завжди буде, доки напруга між Україною та Росією.А воно може тривати довго – роками, якщо не десятиліттями. І, відповідно, завжди буде небезпека терористичних актів - одиночних чи терористичних атак проти України.
Минулого тижня США ввели санкції проти двох чинних депутатів - Тараса Козака та Володимира Олійника, а також - проти Володимира Сівковича та Олега Волошина, які залишили Україну. Реально ведеться боротьба проти агентів впливу Кремля чи вони залишаються такими ж сильними як, наприклад, за Януковича?
Та ні, звичайно, зараз немає і тіні того впливу, який був за Януковича. В нас і настрій населення змінився. Ми є демократичною країною, ми не викинули з політичного поля проросійські політичні проекти, вони у нас присутні. Треба запровадити законодавчо зміни – ухвалити закон про неприпустимість антиукраїнської діяльності, щоб люди не створювали проросійські політичні проекти, оскільки вони одразу заборонятимуться.
А якщо ти пустив їх у своє політичне поле, то значить, ти припустився помилки і частина твого населення сприйматиме переслідування цих політиків не як переслідування п'ятої колони, а як розправу над політичними опонентами. Що буде неправильно з інформаційного погляду. А боротьба перманентно йде – розкриваються різні інформаційні осередки, СБУ час від часу заявляє, що закриває якісь телеграм-канали.
Чим корисні ці санкції? Вони мають психологічне значення. Тому що два чиновники, що втекли, вже не мають ні до чого відношення, вони сидять у Росії. А решта два? Ну Козак – вона ж давно перебуває під санкціями України. Але для багатьох людей, які є агентами Кремля, не по суті, а за політичною доцільністю. Вони просто мають справу із відповідним електоратом.
Ми розуміємо, що багато хто з них ставиться до Росії так само, як і багато їхніх опонентів, але їм дістався той електорат, який традиційно голосує за проросійську повістку. Ось потрібно, щоб вони просто задумалися: чи має сенс продовжувати свою діяльність, якщо вони мають змогу отримати серйозні неприємності у подальшому житті.
25 січня Макрон заявив, що збирається зустрічатися з російською стороною у форматі Нормандської четвірки. Чи має Україна шанс добитися на цих переговорах перегляду Мінських угод чи участь у такому формі - явний програш?
Росія та сепаратисти продовжують допускати численні порушення Мінських угод. Ведуться обстріли, лунають російські паспорти, до Держдуми внесено законопроект про визнання ДНР та ЛНР. Це все порушення Мінських угод. Але позиція України полягає в тому, що час іде, обставини змінюються, потрібна якась черговість подій – не в російському варіанті. Бо там зрозуміло якась черговість, а в якомусь адекватному варіанті. Як сказала Меркель, Мінські угоди не догма. Тож треба вести переговори, а для цього потрібні європейці. Якщо Росія взагалі не змінює підхід-сама порушує угоди, але при цьому вимагає від інших суворих виконання цієї угоди в тих рисах, в яких вона мислить, це просто нереально. Будь-який уряд чи президент, який із цим погодиться, зустріне величезний опір у самій Україні.
Які плани України щодо цих угод? Чи дійсно Україна готова надати особливий статус східних областей?
Все на долоні: нам хочуть вставити назад ДНР і ЛНР у формат, в якому вони існують сьогодні. Для нас це неприйнятно. Тому що це бомба уповільненої дії, яка може довести країну аж до її розвалу. Навіть після смерті Путіна, я впевнений, Україна матиме багато проблем з Донбасом. Тим більше, що, як показує історія, Росія захоплені території не віддає. Має бути якась глобальна катастрофа на кшталт розвалу СРСР чи Російської Імперії. Тож це довга перспектива. До того ж ми не та держава, не з такою економікою, яка може собі дозволити на даному етапі взяти на себе відновлення Донецька та Луганська.
Грузинський політик Зураб Джапарідзе вважає, що Росія переграла НАТО, оскільки сьогодні ми обговорюємо не деокупацію Криму, Абхазії, Південної Осетії, а говоримо про запобігання новій агресії Росії.
Стратегічно Росія зазнає втрат, тому що вона країна дуже багата, і як не говори-європейська країна. Але вона щороку у зв'язку з Україною та Грузією стає дедалі більше ізгоєм. Стратегічно вона програє - вона не розвивається, не стає сучасною, навпаки - вона дедалі ближче повертається до Радянського Союзу, ніж до нормального світу. А тактично? Ну, Путін при владі. І, мабуть, залишиться при владі до самої своєї смерті. Можливо, це його єдине завдання, історичну місію він собі так бачить. Тобто тактично він продав умови, за яких у країні існує авторитарний режим, і він з кожним роком погіршується. І внутрішніх загроз цей режим не має. Але він має соціальні та економічні погіршення. Досвід Казахстану показав, що це може вибухнути дуже швидко.
І з часів СРСР вони виробили лінію: якщо країна оточена ворогами, потрібно об'єднатися від цих ворогів. І ці зони нестабільності – Абхазія, Південна Осетія, Крим, Донбас – тримають нас – Україну та Грузію у стані нестабільності. Ми не зможемо ні з НАТО повноцінно інтегруватись, ні з ЄС. Не можемо розвиватися так, як могли б розвиватись у мирних умовах. І одночасно це - можливість тиснути на нас. Але тут ваш політик не зовсім не правий: Путін показав, що він може захопити території та утримувати їх.
Чи в самій Україні почалися якісь оздоровчі процеси щодо боротьби з корупцією?
Це перманентний процес-боротьба з олігархами та корупцією. Два роки тому він прийшов як би до своєї політичної розв'язки – було ухвалено антикорупційне законодавство, органи з'явилися відповідні. Але ці два роки йде профанація цього процесу. Корупції менше не стало, вона стала хаотичнішою, ніж була 2 роки тому.
Чи володіє Зеленський волею, щоб розпочати реальну боротьбу з корупцією чи доведеться чекати на нового президента?
Для цього потрібна політична воля. Потрібно самому не брати участь у корупційних схемах та оточенню не давати цього робити. Але Зеленський не має волі: з одного боку, він не бере участі в цих схемах, але з іншого - не гальмує нікого зі свого оточення, дозволяючи виявлятися втягнутими в ці корупційні поєднання.
FrontNews – Ukraine
