У Москві наклав на себе руки український математик. ФСБ РФ завадило йому виїхати із Росії в Україну.
Про це повідомили знайомі Костянтина адвокат Дмитро Захватов та журналіст Олександр Черних.
Він залишив передсмертну записку-пост, в якій написав, що йде з життя тому, що не може винести жаху того, що відбувається.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну математик намагався виїхати з Росії, але його затримали на автовокзалі, а за 2 дні заарештували на 15 діб у сфабрикованій справі за адміністративною статтею «дрібне хуліганство» за те, що він порушив громадський порядок на вокзалі.
«Я їхав захищати свою країну, захищати від того, хто хотів її забрати», – написав Ольмезов. І додав, що несвобода для нього гірша за смерть.
В особистому телеграм-каналі Костянтин також докладно описав, що відбувалося з ним останніми днями життя і що він відчував після вторгнення Росії в Україну.
Він жив у Росії з 2018 року, займався адитивною комбінаторикою – ця галузь математики не представлена в Україні. Також він писав вірші. У передсмертному повідомленні Костянтин написав:
"26 лютого я спробував покинути територію Росії. Це був вчинок частково дурний, але лише в тій мірі, в якій він був непродуманим. Я про нього не шкодую, а шкодую лише про те, що не зробив цього 23-го, коли на те були всі причини.
…При посадці на автобус мене заарештували. Виною тому, гадаю, мій поганий язик і одна людина, з якою я гаряче поділився своїми планами.Будучи заарештованим, я вважав, що моя свобода відібрана назавжди, і прямо сказав в обличчя ФСБ все, що думаю про те, що відбувається. Це було безглуздо, але не могло бути інакше. Це було останнє, чим я міг їх ударити, і я бив щосили. Мене навіть потішило те, наскільки безпорадно вони намагалися відповідати мені, наскільки невитончено вони повторювали грубіші штампи пропаганди з абсолютно безневинним обличчям.
…Мені боляче за кожний бік у цій війні, але я бачу на власні очі, хто захищає свою землю, а хто захоплює чужу. Я бачу на власні очі, хто захищає право на відповідальність за власне життя, а хто – виправдання власної деградації.
…Коли у ХХІ столітті армія серед ночі нападає на зовсім чужу, не представляє для неї небезпеку країну. І кожен солдат розуміє, що робить, і вдає, що не розуміє. Коли міністр цієї країни каже "ми не нападали", а журналісти це транслюють. І кожен журналіст розуміє, що це брехня, і вдає, що не розуміє. Коли мільйони людей спостерігають за цим і розуміють, що на їх совісті та історії опиниться те, що відбувається, і вдають, що вони ні до чого. Коли чорне називають білим, а м'яке - гірким, і не змовницьким пошепки, і без підморгування, а ніби від себе. …Коли сила знову претендує стати головним джерелом правди, а зрада та лицемірство – головним джерелом спокою. Коли навколо відбувається ось це все, у мене геть-чисто зникає надія на інший шлях людства.
…Мені частково соромно перед українськими друзями.Повірте, я ніколи не бажав і не робив поганого Україні і завжди тримав у увазі готовність виїхати, якщо раптом почнеться те, що почалося зараз. На жаль, у мене просто не вийшло, я просто недостатньо вміло підійшов до цієї справи... У мене була наївна впевненість, що юридична делікатність у користуванні українцями передбачає можливість вирватися в якийсь критичний момент. Я надто глибоко засунув голову в горлянку тигра. Це друга велика помилка, мені є за що розплачуватися. Мені боляче від кожного снаряда, що падає на вулиці Києва. Читаючи зведення, я уявляю краєвиди цих вулиць, районів. З першого дня до цього я був усією душею з вами, хоча зрозуміло, що нікого цим не врятував.
…І насамкінець, звичайно, віршик:
Хотят ли русские плакатов "нет войне"?
Спроси об этом у омоновца в броне,
Спроси об этом у ныряющих в метро,
Спроси об этом у вцепившегося в трон.
Хотят ли русские разбитых городов?
Спроси об этом у забитых поездов.
Хотят ли русские разрушенных больниц?
Спроси у высохших младенческих глазниц.
Хотят ли русские хоть что-то изменить?
Спроси об этом у оставшегося СМИ.
Хотят ли русские искоренить нацизм?
Спроси об этом у студентов с буквой "цыц".
Твоей визиткой станет этот жуткий год,
Воистину непоколебленный народ,
Готовый хоть в крови купаться, хоть в говне,
Но лишь бы не было плакатов "нет войне".