Молдова: урочистості на тлі опозиційних протестів і святкового салюту
loader

Молдова: урочистості на тлі опозиційних протестів і святкового салюту

  • Молдова урочистості на тлі опозиційних протестів і святкового салюту

Кишинів: Сьогодні День Незалежності святкують наші південно-західні сусіди-молдавани. А напередодні додаткового до уїк-енду вихідного дня в столиці Молдови пройшли нечисленні акції протесту, які традиційно влаштовує місцева опозиція.

Етапи дорослішання країни

День незалежності Республіки Молдова - національне свято країни святкується в країні щорічно 27-го серпня, в ознаменування прийнятої в цей день в 1991-му році парламентом Декларації про незалежність.

Декларація проголосила Молдову суверенною і незалежною державою, яка може «вільно, без втручання ззовні вирішувати своє сьогодення і майбутнє відповідно до ідеалів і священних прагнень народу в історичному і етнічному просторі його становлення».

27 років тому урочистого засідання молдавського парламенту передували Великі національні збори, скликані напередодні.

Прийнявши Декларацію, законодавці Молдови взяли приклад своїх колег з прибалтійських країн, Грузії, Вірменії та України. Через кілька годин після прийняття документа незалежність Молдови визнала Румунія, а в грудні 1991 року, після підписання Біловезьких угод і розпаду СРСР, нова держава - Республіка Молдова - була визнана більшістю інших країн світу.

У 1992 році Республіку Молдову прийняли в ООН, а потім в ОБСЄ, Раду Європи, Організацію чорноморського економічного співробітництва та до СОТу.

А ще Молдова разом з Україною, Грузією, Азербайджаном, (а раніше  ще і з Узбекистаном) входить до міжрегіонального економічного й геополітичного об'єднання «ГУАМ».

Кишинів, як і Київ і Тбілісі, прагнути вступити до Північноатлантичного оборонного альянсу, проте на шляху до НАТО суттєвою перепоною є заморожений Придністровський конфлікт.

Тирасполь також завжди виступав проти ініціативи деяких молдован відтворити з Бухарестом Велику Румунію, з претензією окремих румунських радикалів і на землі української Буковини.

Новітня політична історія Молдови була доволі строкатою. Багато молдован, як і українців, знаходяться на заробітках, як в Росії, так і в країнах Східної Європи.

Народні протести тут поєднуються з традиційним на всьому  пострадянському просторі (окрім хіба що країн Балтії) кланово-бюрократичним стелем правління влади і потужними лівими популістськими настроями в суспільстві, які часто позначається на результатах загальнонаціональних і місцевих виборів.

І хоча країну довгий час очолював колишній комуніст Володимир Воронін, але Молдова- все ж парламентська республіка. Наприклад, нинішній глава держави (промосковський, як вважається, політик) Ігор Додон був обраний за відтвореною схемою всенародних виборів, замість раніше застосовуваної процедури обрання президента в стінах парламенту. Однак існуюча система стримувань і противаг не дозволяє йому одноосібно узурпувати владу

Протести, як ознака демократії

Сценарій святкування Дня незалежності Молдови, як і у більшості новоутворених держав, в Кишиніві шліфувався роками.

У цей день Президент Республіки Молдова звертається з вітальною промовою до нації. У столиці країни - Кишиніві і інших містах республіки проходять різні святкові заходи. У Кишиніві урочистоті відбуваються на площі Великих національних зборів. Завершує День незалежності святковий салют.

А ще, як правило, в день головного національного свята патріотичні організації проводять урочистий молебень, присвячений пам'яті жертв придністровського конфлікту.

 На центральній площі Кишиніва офіційна влада покладають квіти до пам'ятника молдавському політику 15 століття (який вважаються найвидатнішим історичним діячем в історії Молдови) - Штефану чел Маре і до Меморіалу військової слави.

Однак ритуал покладання квітів сьогодні міг би бути порушений, якби не рішучі дії сил місцевої поліції.

Справа в тому, що ще вчора, як повідомляється в місцевій пресі, в центрі Кишиніва відбулися дві акції протесту: одна - проти чинної влади, інша - прихильників партії "Шор" і противників підвищення цін на бензин.

Антиурядовий мітинг продовжувався у центрі столиці і в ночі, активісти почали встановлювати намети. Серед вимог протестувальників- відставка уряду, скасування закону про амністію капіталу, прийняття молдавського варіанту закону Магнітського, а також визнання виборів мера Кишиніва, на яких переміг голова партії  «Платформа гідності й правди»  Андрій Нестасе.

До цього найбільші протести в Кишиніві сталися на початку липня, коли Центрвиборчком Молдови на підставі рішення суду остаточно анулював результати вищезгаданих виборів мера столиці. Таким чином, жителі Кишиніва зможуть обрати мера лише на чергових місцевих виборах у 2019 році.

Виступаючи тоді на мітингу,  лідер опозиційної партії «Дія та солідарність» Майя Санду заявила, що у скасуванні виборів винен місцевий олігарх і лідер Демпартії Володимир Плахотнюк.

Сьогодні ж, як повідомляє, NewsMaker, посилаючись на слова заступника голови партії  «Платформа Гідності й Правди"  Олександра Слусара, «О 5 ранку до площі приїхали 15 автобусів поліції. Через годину вони перекрили рух в центрі і оточили сім десятків протестувальників, які сиділи біля пам'ятника».

Після цього, за свідченням очевидців, співробітники поліції через мегафон зачитали розпорядження мерії про те, що 27 серпня на цьому місці заплановано офіційні заходи і це анулює будь-які інші домовленості, а після очистили площу від учасників протестних акцій.

Як Кишиніву дотримувати баланс між Москвою, Бухарестом і Брюсселем?

Однак свята проходять, як і стихають (ближче до початку нового навчального року в школах і вузах) політичні пристрасті, обумовлені активністю опозиції.

А які стратегічні перспективи є у Молдови і як цій невеликій (за розмірами і кількістю населення) країні, оптимально балансувати між інтересами більш могутніх сусідів?

Про це кореспондент нашого агентства вирішив запитати у політолога- міжнародника Тараса Чорновіла, який, перебуваючи у статусі народного депутата України декілька разів входив до профільного парламентського комітету з міжнародних зв'язків.

FNI - Тарас В’ячеславовичу, наприкінці 80-х та на початку 90-х років ХХ сторіччя, коли тріщав по швах не тільки соціалістичний табір, але й Радянський Союз, разом з Югославією, головними провідником ідей незалежності в кожної з національних республік, як правило, виступала місцева інтелігенція. Але ось в Кишиніві помітна частина молдавської еліти прагнула не стільки до свого повного суверенітету, скільки до ідеї приєднатися до сусідньої Румунії. Які зараз об'єднавчі умонастрої в Кишиніві, та й у Бухаресті?

ТЧ - Прорумунські настрої й нині присутні в суспільній думці Молдови. І хоча вони зараз не домінують, але за популярністю серед геополітичних прагнень майбутнього країни вони десь на другій – третій позиції. Виразники ідей цієї потужної групи налаштовані на об’єднані з Румунією на підставі спільної етнічної ідентичності. Вони стверджують, що молдовської мови як такої немає, а є лише певний діалект румунської. Саме на цій підставі вони вважають, що повноцінне входження до Румунії (навіть не об’єднання, а саме поглинання) є абсолютно прийнятним.

Інші симпатики Бухаресту- дещо обережніші і вважають, що входження можливе, але при збереженні у Кишиніва широкої автономії.

Обидві групи вважають, що входження країни до Румунії автоматично робить молдован жителями Європейського Союзу. Звичайно, подібна інтеграція не можлива в автоматичному режимі, без згоди на те з боку ЕС, але оптимісти впевненні, що подібна згода в перспективі буде отримана.

Але в нинішньому стані, коли існує заморожений придністровський конфлікт, а у Тирасполі знаходяться російські війська, подібне об’єднання- малореалістичне. Щоправда, раніше, наскільки мені відомо,  румунська секурітате розробляла плани поглинання Молдови без Придністров’я. Але тоді в Молдові при владі були комуністи і вони не пішли на це.

Отже,  там нині все знаходиться на межі балансування. Хоча зараз можна констатувати, що в Молдова і Румунія дещо затягнули процес тіснішої інтеграції, упустивши в минулому оптимальний для цього момент.

FNI - Які загрози нацбезпеці та суверенітету існують в наших сусідів?

ТЧ - Російська загроза - найбільш очевидна. Її армія, що розквартирована у Придністров’ї,  може нанести серйозного удару по країні. Річ навіть не в банальній окупації. Кремль може сприяти державному перевороту в країні та захопленню влади проросійським силами. Втім, вони й так зараз мають високий рейтинг, аби на наступних виборах прийти до влади. Хочеться вірити, що цього не станеться, але теоретично все можливе.

До речі, якби не нинішня війна Росії проти України, Кремль давно би розправився з прозахідним урядом Молдови, але зараз у росіян руки дещо зв’язані.

FNI - На початку 90-х у Кишиніва були складні стосунки не тільки з російськомовним Тирасполем, але й з південним регіоном країни, де компактно мешкають гагаузи. Які нині ситуація тут?

ТЧ - Складна. Річ в тім, що на півдні країни також помітні проросійські настрої, але тут знову таки, через активність в Україні, Москва поки що не робить різких рухів на цьому потенційному театрі своїх військових гібридних дій.

Раніше Кремль стимулював гагаузів до розриву стосунків з Кишинівом поставками товарів через Україну. Але, молдовський уряд зумів знайти певне порозуміння з гагаузами, надавши їм широкі автономні права.

Варто нагадати, що у Комраті, в 1990 році, в місцях компактного проживання гагаузів на території колишньої Бессарабії,  була проголошена Республіка Гагаузія, яка через чотири роки мирно реінтегрувалася. 23 грудня 1994 року в складі Молдови була утворена автономія - Автономно-територіальне утворення Гагаузія.

І хоча зараз серйозних проблем тут немає, але це- теж тліючій вогник, який колись знову може спалахнути, якщо, звичайно, Росія буде підливати масло в огонь…

FNI - Які реалістичні перспективи врегулювання придністровського конфлікту?

ТЧ – Зараз - жодних. Придністровський конфлікт і є головною перешкодою для Молдови на її шляху до європейських структур. Власне саме тому Москва зацікавлена в його збереженні.

До речі, між політико-бізнесових колами Кишиніва й Тирасполя такі тісні зв’язки встановлені, в тому числі й на суто мафіозних засадах, що як тільки Москва піде звідти, то еліти між собою відразу домовляться і знайдуть прийнятну для обох сторін конфлікту процедуру інтеграції, яка відразу відкриє для Молдови шлях на Захід.

Окрім того, що Придністров’я- гачок, на якому Кремль утримує Кишинів, російська військова база має важливе стратегічне значення для Росії, як можливий плацдарм наступу на півдні України,- на ту ж Одесу.

FNI - Приблизно два місяці тому ЗМІ повідомляли про те, що юристами Молдови підготовлено позов до Міжнародного Суду ООН в Гаазі на предмет невиконання Москвою договору щодо термінів перебування російських військ у Придністров’ї. Яка, на вашу думку, судова перспектива у цього документу?

ТЧ - Деталей я не знаю, але якщо та судова структура, куди звертається влада Молдови,  визнають свою юрисдикцію над вирішенням цього міжнародного конфлікту, то майбутній позитивний для Молдови вердикт не важко передбачити. Інша річ, що Росія не виконує рішень міжнародних судових інстанцій…

FNI - Кілька днів тому пролунала інформація, що Кишинів остаточно відмовився від контактів з російським Газпромом…

ТЧ - Я б не перебільшував значення цього жесту, бо Молдова вже давно не одержує газ від Росії через український транзит, а закуповує його, як і ми, переважно в наших східноєвропейських партнерів. Хоча формально до недавно закуповували його у Росії, бо там буда певна знижка, але коли ціна на російські енергоносії піднялася, Кишинів вирішив зовсім відмовитися від контактів з Газпромом, зосередившись на співпраці з європейськими енергетичними хабами.

FNI - Хто головний торгівельний партнер Молдови?

ТЧ – Звичайно - її сусіди - Румунія та Україна. Свого часу великий обсяг товарообігу був у них і з Росією, але кілька років тому Москва перекрила доступ молдовського вина до свого споживача. Щоправда, зараз молдовські вина та овочі з фруктами потрапляють до Російської Федерації переважно через треті країни.

FNI - Україна разом з Молдовою, Грузією та Азербайджаном входить до регіонального утворення ГУАМ, але про його існування свідчать хиба що прапори країн-засновниць над його офісом, біля столичного «Макдональдса».  Невже задум організації ґрунтувався виключно на енергетичних розрахунках - торгівлею азербайджанською нафтою?

ТЧ - Не тільки. Там були і певні геополітичні міркування. Інша річ, що в економічному сенсі в майбутньому кооперація зусиль ГУАМу імовірна  при колективному підключенні до китайського міжконтинентального проекту Шовкого шляху, зокрема, до другої її інфраструктурній ділянці.

Олександр Воронін, FrontNewsInternational


Залишайтеся в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Читайте також:

Протести в Молдові