10 років російської агресії в Грузії: думка експертів
loader

10 років російської агресії в Грузії: думка експертів

  • Частина2

    Частина 2


Київ: Минуло вже десять років з дня агресії Російської Федерації проти суверенної Грузії, у відкритій фазі розпочатої  08.08.08. Цифри, які  напевно для грузин сприймаються не менш драматично, ніж поєднання чисел 9/11 для американців

Віталій Кулик: «З агресором, шулером і злодієм не можна домовитися!»

Що ж сталося десять років тому? Якщо проводити аналогії, можна констатувати: у 2008-му фактично відбулася «кіпрізація» конфліктів на Південному Кавказі».

На жаль, тоді Захід повівся відверто зрадницьки по відношенню до Грузії і фактично підтримав Росію, своїм м'яким ставленням до загарбника.

Я не хочу виправдовувати політику Саакашвілі щодо невизнаних анклавів, які існували на території Грузії, це був ланцюг силових спонтанних дій, замість системних рішень з перспективою реінтеграції.

Але факт залишається фактом: агресію по відношенню до Грузії здійснила саме Російська Федерація. Порушення суверенітету, проведення військової операції, удар по Грузії з боку тих підрозділів, які формально виконували місію миротворця під мандатом СНД ...

Однак, потім Росія, як то кажуть «перевзулася» назвала ці підрозділи російськими військовими базами і визнала Абхазію і Південну Осетію незалежними державами. Хоча зараз, крім самої Росії, декількох інших фейкових держав, інші країни їм в такому статусі відмовляють. А для того, щоб купити лояльність держави Науру - великого дипломатичного хисту не потрібно. Це ж не те, щоб отримати масову дипломатичну підтримку, як це було, скажімо, з Косово з боку американців і Європейського Союзу.

На жаль, тодішня позиція європейців, Сполучених Штатів, НАТО до подій відкрила перед Росією перспективу подальшого експансіонізму на пострадянському просторі.

Росія тоді вперше відмовилася від попередньої політики, яку проводила раніше, про невизнання права на інтервенцію, механізм якої використовував НАТО і західні країни. Росія всіляко заперечувала право-зобов'язання на гуманітарну інтервенцію, в разі загроз правам людини, співвітчизників чи інших вразливих груп. До 2008 року на всіх міжнародних і наукових майданчиках Росія завжди вступала в певний ідеологічно-правовий диспут з представниками Заходу, стверджуючи, що такого права бути не може.

А після війни з Грузією вона фактично взяла на озброєння цей принцип, творчо доповнивши його напрацюваннями в сфері гібридно-інформаційних воєн, і виступила цинічним агресором по відношенню до своїх сусідів.

І то, як в 2008-му вели себе Кушнер, Саркозі, інші європейські лідери більше нагадує не послідовну політику відповідальних політиків, а здачу Грузії, її інтересів під російський каток. Згадайте: тоді ж не було ніяких санкцій, ніяких обмежень, ні належного дипломатичного тиску...

Про це, власне, зізнається екс-президент РФ Дмитро Медведєв у своєму інтерв'ю «Коммерсанту», порівнюючи події 2008 і 2014 року і явно шкодуючи, що після агресії проти України, Захід не повів  себе так само, як в серпні 2008-го. Цитую: «Якби наші партнери проявили кооперабельність, якби вони не намагалися відразу перевести стрілки на Російську Федерацію, а проявили б кращу збалансованість, як це, наприклад, було в 2008 році, ситуація була б набагато простішою».

Так, дійсно, після 2008-го, Захід надав фінансову підтримку Грузії, створив умови для завершення деяких етапів реформ, які здійснила команда Саакашвілі і які в деякому сенсі стали незворотними, навіть після зміни влади.

Але в будь-якому випадку зараз можна констатувати: Захід фактично зрадив Грузію, її лідера і багато в чому через це стала і можлива так звана «руська весна» в Україні, анексія Криму та ситуація на Донбасі.

І зараз ми можемо констатувати: росіяни не отримали по руках, як вони повинні були отримати в 2008-му році. Можливо, інших наслідків і не було, якби тоді Захід проявив твердість і зайняв би тверду лінію.

На жаль, були ілюзії, які і зараз не повністю розвіяні, що з агресором, шулером і злодієм можна домовитися. Сучасна Росія фактично вбирає в себе всі три вищезгадані іпостасі.

Що стосується Бухарестського саміту НАТО, на жаль, ні Україна, ні Грузія тоді не могли похвалитися достатнім рівнем реформ, відповідним рівнем внутрішніх перетворень, щоб досягти критеріїв надання членства в альянсі. Я не скажу, що ми зараз досягли цього рівня, але ми вже зробили чимало зусиль в цьому домашньому завданні, ніж в 2008-му році.

Хоча, якщо заглибитися в історію, було вікно можливостей отримати «ПДЧ» в НАТО ще в 2003-му році, при другому президентському терміні Леоніда Кучми. Але, на жаль, в силу ряду причин, цього не сталося.

А. Воронін, FNI


Залишайтеся в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Читайте також:

Порошенко: російська гібридна війна перетворюється на Світову