П'ять днів в серпні 2008-го: 10 років для уроків
loader

П'ять днів в серпні 2008-го: 10 років для уроків

  • Пять днів в серпні 2008-го 10 років для уроків

Київ: Цими днями світ згадує про серпневу агресію Росії проти Грузії, яка дала старт суттєвим змінам у сучасних міжнародних відносинах. Можна сказати, що без цієї короткотривалої, проте насиченої подіями війни,  не було б і анексії Криму, і агресії на Донбасі, і багатьох інших негативних подій.

Проте конфлікт на Кавказі суттєво відрізняється від подій в Криму та на сході України, адже він був довготривалим та мав під собою різноманітне підґрунтя, зокрема, релігійне.  У серпні 2008-го на тлі Олімпійських ігор у Пекіні відбулася лише кульмінація агресивної політики Кремля. Росія з 90-х років підтримувала прагнення осетинів та абхазів створити власні квазі-держави.  Після приходу до влади у Грузії Міхеїла Саакашвілі прагнення Тбілісі повернути втрачені на початку 90-х років території не лише отримало потужне риторичне підтвердження, але і набуло практичної реалізації у питаннях модернізації Збройних Сил. Грузинська армія швидко набула загрозливих для російських інтересів на Кавказі параметрів боєздатності.


Коли говорять про негативні для Грузії (і України) наслідки Бухарестського саміту НАТО, на якому обидві пострадянські держави не отримали ПДЧ для підготовки до вступу до Альянсу попри наполегливі зусилля з боку США, часто забувають про низку недружніх кроків Росії. Зокрема, про масову депортацію громадян Грузії з Росії у 2006 році, де ті заробляли на життя собі та своїм родинам, негативне сприйняття у Москві повернення фактичного контролю над Аджарією тощо. У Кремлі ж всерйоз готувалися «поставити грузинів на місце», спочатку влаштувавши на них полювання у Росії, потім – напавши на країну.

Цікаво відзначити, що технології підготовки до втручання на Кавказі мають чимало спільного з пізнішими діями Росії на Донбасі. Зокрема, використання «козацьких» формувань як прикриття для підготовки до агресії, «залишені» російськими військовими після навчань «Кавказ-2008» на території Південної Осетії кілька десятків танків та інша бронетехніка, навіть звинувачення з боку Бідзіни Іванішвілі на адресу Міхеїла Саакашвілі у розпалюванні війни. В українських реаліях 2014 року та пізніше зіграв хіба що «фактор миротворців», мабуть, з тієї причини, що агресії на сході України передувала анексія Криму.

Нагадаю, що тоді соціальні мережі ще не набули масового поширення на пострадянському просторі, але у Росії зробили висновки з наслідків другої ізраїльсько-ліванської війни, у якій «Хезболла» зуміла створити негативний образ ЦАХАЛу. Тому у бойових порядках російських підрозділів, що воювали у Південній Осетії, було чимало журналістів, які висвітлювали ситуацію у вигідному для Росії світлі. Ця точка зору ефективно транслювалася на пострадянський простір. Грузинські медіа намагалися апелювати насамперед до Заходу, проте той був фактично нейтралізований як зусиллями Кремля, так і власною пасивністю.


Республіканська адміністрація Джорджа Буша-молодшого допрацьовувала станом на серпень 2008 останні місяці, а Європейський Союз вирішив приміряти тогу миротворця. Її на правах керівника Європейської Ради надягнув на себе французький президент Ніколя Саркозі. Можливостей для маневру у Грузії, 20% території якої було окуповано, було замало, тому вона була змушена пристати на «мирний план Саркозі». Росія визнала «незалежність» Південної Осетії та Абхазії, які залишаються невизнаними світовою спільнотою та фінансуються з федерального бюджету. Доповідь Хайді Тальявіні про витоки конфлікту, оприлюднена наступного року, викликала обурення Грузії та задоволення Росії. Згодом вона з’явиться у Тристоронній контактній групі по Донбасу.

Україна, яка десять років тому була пов’язана з Грузією відносинами стратегічного партнерства, опинилася на геополітичному шпагаті. Кораблі російського Чорноморського флоту, які вийшли з баз у Криму, брали участь у агресії проти Грузії. Офіційний Київ намагався допомогти Тбілісі як поставками озброєння, так і на політичному рівні. На жаль, позиція Віктора Ющенка та НУНС суттєво дисонувала з діями «БЮТ», в результаті Верховна Рада так і не зуміла ухвалити заяву з осудом російської агресії.

За десять років після початку російської агресії агресивні наміри Кремля стали очевидними для багатьох у світі, кількість його жертв виросла за рахунок загиблих та поранених в Україні, окупованими досі залишаються 20% території, 12% території Молдови, 7% території Грузії. Почуття «глибокого занепокоєння» залишається головним зовнішньополітичним інструментом у відносинах ЄС з Росією. Практично всі сусіди РФ переконалися у необхідності розбудовувати власні армії та інтегруватися до євроатлантичної системи безпеки. Політична кар’єра Міхеїла Саакашвілі продовжуються в Нідерландах, але той обіцяє повернутися до Грузії, де вся повнота влади належить його опонентам з «Грузинської мрії». Сліди війни у Грузії дивним чином поєднуються з великою кількістю російських туристів, які насолоджуються грузинською гостинністю. Сама країна знову наближається до вступу до НАТО.

 

Євген Магда

 


Залишайтеся в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал в Telegram