З чистого полотна: як грузинський художник з династії Джапарідзе став українцем
loader

З чистого полотна: як грузинський художник з династії Джапарідзе став українцем

  • FrontNewsInternationalДіанаКолодяжна

    Front News International / Діана Колодяжна

  • FrontNewsInternationalДіанаКолодяжна

    Front News International / Діана Колодяжна

  • FrontNewsInternationalДіанаКолодяжна

    Front News International / Діана Колодяжна

  • FrontNewsInternationalДіанаКолодяжна

    Front News International / Діана Колодяжна

  • FrontNewsInternationalДіанаКолодяжна

    Front News International / Діана Колодяжна

  • FrontNewsInternationalДіанаКолодяжна

    Front News International / Діана Колодяжна


Київ: «Я почну з чистого полотна, добре?» - ніби й питаючи, але більше стверджуючи каже Георгій Джапарідзе, і вже починає наповнювати кольором підготовлений простір для майбутньої картини. Жовті плями, які з'являються на полотні першими, поступово стануть кульбабами, що розрослися на все полотно. Так і Георгій, приїхавши з Тбілісі до України у 1993 році, став поступово вливатися у світ київського живопису і підживлювати своє натхнення українськими пейзажами. Як глибоко вросло його грузинське коріння в український ґрунт - про це Георгій поговорив з кореспондентом Front News International.

Немов фарби на палітрі, Георгій Джапарідзе змішує в своїй промові російські та українські слова, іноді щось емоційно додаючи грузинською. Запрошує до квартири, просить не знімати взуття. Поки нас зустрічає дружина Георгія - Наталя, сам господар будинку береться готувати каву за власним рецептом. А Наталя починає знайомити гостей із творчістю чоловіка, по черзі розповідаючи про кожну картину, яка прикрашає стіни вітальні. У цій же кімнаті Георгій їх створює.


- Майстерні у нас немає - все Георгій малює тут, біля вікна. Ось, наприклад, кілька незавершених картин - «Муза», «Зима», «Скрипаль». А ось наша загальна ностальгія - «Гори Кавказу», - каже Наталя, вказуючи на ще не закінчену, але вже ніби живу картину.

Відображаючи денне світло, білі, вкриті снігом гори, здаються такими справжніми, ніби можна підійти до них ближче і скачати сніжну кулю з цього білого простирадла.

- А ви теж малюєте? - запитуємо у Наталії.

- Я не професійний художник. Але буває натхнення. Малювала я до того, як познайомилася з Георгієм, але більш реалістичні картини. А потім захопилася французьким імпресіонізмом. Ось у Георгія багато примітивізму, наївного мистецтва. Коли тільки з'явилися його картини на Андріївському узвозі в Києві, де він їх продає, то ті, хто не знав про такий жанр мистецтва, називав їх «мультяшними роботами». Розумієте, коли це картина в стилі реалізму, то кожен день бачиш одне і те ж. А ось в експресіонізмі, в цьому ж примітивізмі, бачиш роботу - і кожен раз помічаєш в ній щось нове. Навіть настрій змінюється.

У цей момент Георгій з'являється з уже готовою кавою і частуваннями. І навіть сервіровка столика у нього виглядає, як витвір мистецтва.

- Ви пригощайтеся, а нам з Наталкою не можна - ми обоє не так давно пережили операції, - вибачається Георгій і береться малювати кульбаби.

- Уже жовтень, а у вас кульбаби...

- Я дуже люблю теплі кольори. Ось зараз осінь, жовтіє листя, і я подумав про кульбаби. Хотів маки малювати, але передумав.

Дійсно, всі роботи Георгія відрізняються теплими фарбами - яскраво-червоні дахи грузинських будинків старого Тбілісі, золоті пшеничні українські поля. І навіть блакитне небо якесь тепле. По настрою. Такою теплотою відрізняється картина «Україна + Грузія».

- Вона про грузинсько-українську дружбу. Адже це дві країни, у яких хороші стосунки між собою і які самі ніколи ні на кого не нападали. Тільки захищалися від ворогів. І цим український і грузинський народи дуже схожі - чужого нам не треба, але за своє ми будемо стояти до останнього.

На цій дружній картині в центрі - будинок-глечик, який символізує гостинність. А також символізує вино - адже Грузія славиться саме цим напоєм. Також зображено дві церкви - українську та грузинську. А ще можна помітити автомобіль в кольорах українського національного прапора, який їде по грузинській вулиці - це прозорий натяк на відкритість Грузії.


Від картин з тонким натяком політики погляд мимоволі чіпляється за роботу з більш явним ідеологічним підтекстом - гобелен із зображенням Сталіна і Леніна, яких за плечі обіймають дві мавпи-павіана.

- Цей гобелен створений за давньою втраченою технологією, яку відновлювала моя рідня - батько, брат, сестра. Для такого гобелена необхідна жорстка вовна. Я пробував такий в Україні створювати, але шерсть тут дуже м'яка і не підходить. А на картині, створеній на цьому гобелені, ми бачимо двох вождів, двох ідолів, правління яких призвело до загибелі десятків мільйонів людей. Я не люблю все, що пов'язано з Радянським Союзом. І тут я спробував зобразити це.

- А що означають павіани в цій картині?

- Це найагресивніші мавпи. Вони тут в образі виконавців. А самі вожді перед ґратами, хоча повинні бути за ними. Сама решітка складена з безлічі перевернутих хрестів - як символ безлічі загублених життів. А внизу гобелена бачимо чорний ящик з кривавими серпом і молотом. Ящик стоїть поруч із залізними лапами внизу клітки - вони хапають всіх, хто хоче втекти. Мене багато хто питає, чи не хотів я її продати. Але я вирішив собі залишити таке враження.

- Ви вже стільки років живете в Україні, але все ж більшість ваших картин з грузинським колоритом. Так чого ж у вашому житті більше - грузинського чи українського?

- У мене враження, що я із Грузії не виїжджав. Я поважаю Україну - країну, яка мене прийняла, коли це було мені необхідно. З першого свого дня тут я вчу українську мову, хоча говорити красиво у мене поки не виходить. Можливо, через те, що самі кияни більше говорять російською. У мене були випадки, коли вони мене запитували, як висловити ту чи іншу думку українською. У грузина!

- А ще він дуже добре говорить «шо», - жартома додає дружина. - Також у нього багато натюрмортів з українським салом і самогонкою.


- А як вашу творчість сприйняли в Україні, зокрема на Андріївському?

- Гарне питання. Коли я з'явився на київських вулицях зі своїми картинами, то там стояло лише три художники. А зараз їх вже стільки розвелося - для мене місця не знаходиться. У той час я тільки виходив - відразу купували картини, малювати не встигав. А зараз по-різному буває. Іноді три картини на тиждень куплять, іноді і довше зовсім нічого не продається.


- А були у Вас покупці з числа відомих особистостей?

- Різні були. Я знаю, що мої роботи розійшлися по різних країнах. А нещодавно сталося так, що мені довелося звернутися до українських народних депутатів, коли у мене дружина захворіла. Так, одним з перших відгукнувся Андрій Тетерук. Дуже допоміг, я навіть не очікував. Ще Єгор Соболєв купував картини.

Розповідаючи ці історії, Георгій показує фотографії зі знаменитими покупцями. Серед них просковзає і фото з колишнім президентом Грузії Міхеілом Саакашвілі.

- Саакашвілі у Вас теж купив картину?

- Ні, але я його змушу, - жартує Георгій.

Але, незважаючи на ці знімки, Георгій Джапарідзе скептично ставиться до політики, щиро переживаючи за події в обох рідних для нього країнах. Так, під час Євромайдану в 2014 році він регулярно потрапляв до осередку тих подій, не забуваючи про головний атрибут - національний прапор Грузії.

- Ось він, рідний. Весь Майдан пройшов. Запах диму і гару в нього щільно в'ївся - я довго його відмивав.

Говорячи це, Георгій дбайливо дістає з полиці шафи той самий прапор і вкриває ним плечі.

- І так я з ним і проходив весь Майдан...

Наша з Георгієм зустріч закінчується вже на Андріївському узвозі, де він доручив продавцям займатися роозповсюдженням його картин.


Упізнати їх дуже легко - більшість робіт Георгія не мають рамок, залишаючи уяві покупця можливість подумки доповнювати зафіксовані пензлем моменти. І, звичайно ж, яскраві теплі фарби, милі життєві сюжети і безліч деталей, які створюють позитивний настрій - це творчість Георгія Джапарідзе, - грузинського художника із українською душею.

Текст: Віталія Мазур, відео: Діана Колодяжна Front News International


Залишайтеся в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал в Telegram